В прошлый понедельник все детки и родители отделения на Верховинной, 69, а так же мы, волонтёры БФ “Педиатры против рака” провожали Элечку домой. Наша застенчивая красавица наконец-то закончила лечение!
Ой, как сложно было Элке приближаться к победе! Каждая химия, которая сопровождалась жуткой тошнотой, уникальная операция на колене, которая позволила оставить ножку Элле – всё это уже позади.
Во время лечения об Элле узнала вся Украина. Девочка и её мама стали героинями роликов практически на всех телеканалах Украины и во многих газетах. У девочки появилось много друзей, знакомых и просто участливых людей, которые не остались равнодушными к судьбе Элечки.
Большую благодарность Элла и её родители передают всем тем, кто молился о девочке, переживал за неё, помогал материально. Отдельное большое-пребольшое спасибо девочкам-Ангелам, которые на протяжении всего лечения помогали Элле, поддерживали её морально.
Ну и, конечно же, низкий поклон от всей семьи Эллы, Тани и Жени Червань лечащему врачу, Кобысю Вадиму Леонидовичу. Ведь если бы не он, ногу молодой красавицы не удалось бы сохранить.
Во время лечения у Эллы проснулся ещё один талант – поэтический. Этот стих девочка сочинила в подарок Вадиму Леонидовичу, в благодарность за их общую победу.
Ми блудимо мільярдами стежин,
Свій слід лишаючи в чужих життях,
Хтось досягає недосяжних величин,
Хтось випадає при великих швидкостях.
Ми всі живем життям звичайним,
І ти також звичайний чоловік,
Ти намокаєш під дощем до нитки,
І в пробках зранку, як усі, стоїш.
Але звичайність ця минає,
Коли заходиш в лікарняний коридор,
Коли халат ти білий одягаєш,
На сцені цій ти режисер, а не актор.
Ти той, який веде війну за право жити,
Ти той, у кого бій щодня,
Ти той, у кого безнадійних не буває,
І для приречених надія ТИ одна.
Для хворих після тебе – лише Бог,
Для тебе хворі – то твоя родина,
І кожен день, згасає мов сірник,
А за вікном мина остання тепла днина.
О, як багато за сьогодні ти не встиг!
А в коридорах лікарняних знову тиша.
Ти пам’ятаєш погляди усіх,
З ким біль і радість довелося пережити.
Але так хочеться годинник зупинить!
І з щастям залишитись наодинці,
І в очі дочці рідній надивитись,
Почути шепіт трав в сільській глибинці.
Ти згадуєш про копанку та баню,
Як кришталем блищить роса у пору ранню.
Але думки кидають тишу провінційну,
Скоріш створити б центр реабілітаційний!
І підіймає знов дзвінок посеред ночі,
Тривогою вриваючись в твоє життя…
І “Добрий ранок” ти не скажеш знову дочці…
Біжиш, лише б не стихло там чиєсь серцебиття…
Трудно что-то добавить. Да и не нужно – Эля всё сказала сама. А мы просто пожелаем девочки “Счастливого пути!” в счастливую и здоровую жизнь!
Оля Кравчук
